Когда взираю я на небеса Твои -дело Твоих перстов,на луну и звезды,которые Ты поставил, то что есть человек,что Ты помнишь его и сын человеческий,что Ты посещаешь его? Псалм 8,4-5.
Тебя прославить я хочу
бумагу с ручкой вот беру.
И взор на небо поднимаю,
от всей души благодарю!
В моей душе так много места,
она как белая невеста,
тебя с любовью приняла,
и дверь покрепче заперла.
Садись мой добрый Господин
дай мне вкусить от явств Твоих,
потом водою напои
что льеться из Твоей души.
Моя душа тобой полна ,
в ней мир,любовь и тишина.
Твой Дух Святой теперь во мне
и я плыву как по реке.
Какая это мера знаний!
И откровений и познаний !
Когда мой ум Ты открываешь ,
и Своим Словом назидаешь.
О,сколько в мире разных вер?
движений и путей наверх...
О,сколько книг здесь написали?
О,сколько идолов создали ?
И только Ты ,один лишь Ты!
Создатель этой красоты!
Вселенной! Мира! Бытия...
Ну и конечно же меня!
Тебя прославить я спешу ,
и на бумаге напишу:
Иисус Христос Спаситель мой !
Хвала Тебе Отец благой !!!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
